«Письменник як пластир - найдоречніше там, де болить»

Ми продовжуємо серію інтерв'ю з українськими поетесами, авторами Антології жіночої поезії "Із жертв у ліквідаторі". Сім жінок з різних куточків України підняли свій голос на захист своїх прав, поділившись на сторінках книги своїм баченням вирішення проблеми гендерного насильства. Зараз ми поговоримо з Євгенією Баранової, поетесою, вірші якої першими знайомлять читача з антологією.

– Зустріла в вашому есеї цікавий термін: «жіноча дідівщина». Невже особистий досвід?
– Якщо ви маєте на увазі, чи били мене вороже налаштовані тітоньки – ні, не били =)
Але якщо говорити про психологічний тиск – я його безумовно відчувала. І продовжую відчувати. Багато жінок навіть молодого віку дотримуються вкрай патріархальних поглядів на життя. На щастя, мої інтереси не обмежуються кухонно-господарськими.

– У тому ж есе ви говорите, що фраза «гендерне насильство» сприймається виключно, як насильство над жінками. У вас інша точка зору?
– Мені здається, поняття "гендерне насильство" включає в себе і зворотну ситуацію – наприклад, на чоловіка-господаря навколишні дивляться дивно, хоча нічого протиприродного в цьому немає. З іншого боку, проблеми соціального устрою жінок для мене ближче, бо я сама жінка.

– Навіщо ви розглядаєте в своїй творчості соціальні питання? Це громадянський обов'язок чи виклик часу?
– Тут все просто: тому що не можу по іншому. Поняття обов’язку в сучасному світі мені здається не дуже актуальним. Я б, скоріше, охарактеризувала свою позицію словосполученням "громадянський вибір". Письменник як пластир – найдоречніше там, де болить. З іншого боку, я зовсім не намагаюся обмежувати себе тільки певним колом гострих тем – я просто роблю те, що мені цікаво. А взяти участь у проекті "З жертв в ліквідатори" для мене було цікаво =)

– Гендерне насильство в Україні. У чому криються передумови його існування і як з ним боротися?
– Думки з цього приводу різняться – деякі вважають, що гендерного насильства в нашій країні в принципі не існує. Я ж упевнена – проблема є і її потрібно вирішувати. Передумови, на мою думку, не стільки в помилках законодавства, скільки в особливостях менталітету.
Необхідно змінити світогляд самих жінок – і це питання не одного року. Втім, цей процес можна прискорити за допомогою соціальних пільг, програми кредитування дрібного бізнесу і так далі. Детальніше ці досить сухі теми розкриті в моєму есеї.

– Чи стикалися ви особисто з гендерним насильством? Чи можна перемогти його в родині?
– Для того, щоб зіткнутися з гендерним насильством – досить серйозно спробувати реалізувати себе в будь-якій професії. Наприклад, я за освітою аналітик інформаційних систем і технологій, простіше кажучи – програміст. Так ось – 85 відсотків оголошень про можливі вакансії вказують у вимогах до шукача – «чоловік». Чорним по білому. Що це як не соціальна дискримінація? Що стосується гендерного насильства в сім'ї (як психологічного, так і фізичного) – з цією проблемою я особисто не стикалася, зате багато моїх знайомих – неодноразово. Психологи радять в таких обставинах – проводити тренінги, намагатися налагодити сімейний клімат. Я ж можу порекомендувати наступне – дорогі жінки, якщо чоловік підняв на вас руку, можливо, вам варто поміняти чоловіка?
– Так, але піти від проблеми не є її вирішенням. І де гарантії, що такі історії не будуть повторюватися? Що б ви порадили жінкам для «профілактики» гендерного насильства?
– Для "профілактики" гендерного насильства я б порадила курси самооборони =) А якщо серйозно:
1) отримати професію, яка – хоча б теоретично – дозволяла б реалізувати фінансову незалежність;
2) звернути увагу на спеціалізовані психологічну літературу;
3) у повній мірі використовувати ту допомогу, яку може надати держава;
4) позбавлятися потихеньку від патріархальних забобонів типу "б'є – значить любить".

– Ірина Славінська у своїй рецензії на Антологію говорить про те, що автори дуже зациклені на власних переживаннях і не виходять за межі "room of one's own". На скільки справедливі її зауваження?
– Очевидно, що думка автора, залученого в процес, і думка критика, який цей процес розглядає з боку, збігатися не можуть. Про справедливість або несправедливість зауважень судити читачеві, та й за інших авторів я розписуватися не буду. Від себе ж – скажу наступне: поет завжди суб'єктивний, мистецтво в принципі суб'єктивно, тому автор не може повністю позбутися впливу своєї особистості і по суті не повинен цього робити, інакше він ризикує з творця перетворитися в публіцистичного статиста.

– Наскільки важливі такі проекти і чи зможуть вони реально вплинути на вирішення проблеми?
– Подібні проекти – важливі і потрібні. Їх завдання – привернути увагу до проблеми. І, зрозуміло, показати Шляхи її вирішення. А чи скористаються цими маршрутами інші – покаже час.